В ефір програми “Доброго ранку, Львове” Юрій Хома, керівник програми Робототехніка, Data Science Lead в компанії Sciforce Solutions, викладач НУ “Львівська Політехніка”, та студенти кафедри інформаційно-вимірювальних технологій розповідають навчання.
Майбутнє вже у нашій студії. Сьогодні ми будемо говорити про фантастику. Але насправді мої сьогоднішні гості кажуть, що це вже не фантастика, ця тема, про яку ми будемо говорити. А говорити ми будемо про Штучний інтелект. Це вже реальність. І сьогодні ми розкажемо, як це працює.
Я представлю гостей, які сьогодні у студії, молоді хлопці, талановиті, натхненні: Юрій Хома, викладач Львівської Політехніки, кандидат технічних наук, керівник відділу аналітики даних в одній з місцевих ІТ-компаній, Ростислав Брийовський, Бридінський Віталій, Гапоненко Михайло і Назаркевич Ігор – студенти.
– Ну що ж хлопці, я вже анонсувала, що ви є майбутнім в нашій реальності. Ви люди, які працюєте з Штучним інтелектом. Все вірно, нічого не переплутала? Розкажіть більше про ваш винахід, який ви принесли у студію. Для мене це щось за межами фантастики. Ця річ вміє зчитувати думки, уявляєте собі глядачі? Як це працює, розкажіть?
– Наш шолом знімає електричну активність мозку, так звану енцефалограму. Далі оброблені дані по Bluetooth-протоколу передаються на ноутбук. Далі ми тренуємо наш так званий Штучний інтелект: ми концентруємо нашу думку на тому, щоб машинка їхала вперед і в той час наш мозок видає певні імпульси. Коли нейронна мережа вже натренована і проходять ті самі імпульси, що були при тренуванні, це вже сприймається як команда вперед.
– Баличи наші глядачі відео. Власне, пристрій в руках нашого гостя – це шолом, Штучний інтелект, який вдягається на голову. Можете продемонструвати? Він потребує довгого налашування, тому ми сьогодні показуємо відео. І шолом керує цим авто, яке так само знаходиться у нас у студії. Коли ви даєте команди, ви думаєте чи проговорюєте команди вголос?
– Ми думаємо. Але інколи сигнали є дуже слабкі і ми підсилюємо м’язами. Можна закривати очі і це підсилює команди.
– Тобто ви думаєте “Вправо”, “Вліво”, чи як?
– В нас є чотири команди “Вперед”, “Назад”, “Вправо”, “Вліво”. Дані передаються команди по тому ж Bluetooth-протоколу з ноутбука на міні-комп’ютер, який вмонтований в нашу машинку (Raspberry pi 3), а до нього підключений драйвер двигуна, який відповідає за рух “Вперед”, “Назад” і серводвигун, який відповідає за повороти.
– Для мене це щось нереальне. Це студенти самотійно зробили?
– Я б сказав, що це унікальна група, студенти, які одне одного доповнювали (були такі, хто краще розбираєтьс з апаратною частиною, інші – з програмуванням, з алгоритмами). Така комплексна робота, яка стала для них бакалаврською роботою.
– А скільки часу зайняло розробка проекту?
– Приблизно півтора місяця. Ми продуктивно працювали. Були такі дні, що ми приходили 8:30 і виходили з університету о 18:00 разом з сторожем.
– Ви молодці! От мені цікаво, чи буде мати цей винахід майбутнє? Я так розумію, це тільки початок. Ваш Шучний інтелект можна розвивати, удосконалювати і меж напевно немає.
– Наший проект не є завершеним проектом. Нам ще є над чим працювати. Ми ще будемо його доповнювати. Можливо з’являться якісь нові ідеї, тоді втілюватимемо їх в життя.
– Хлопці, мені не віриться, що я в ХХІ столітті. Здається, що ми умовно в 2086 році. Мені от що цікаво: яке практичне застосування нашого винаходу? Як можна в повсякденному житті використовувати цей пристрій?
– Є 2 потенційні сфери застосування: медична та ігрова. У медичній сфері: є люди з трунощами з руховим апаратом, з різного роду порушеннями. Тобто це можуть бути “розумні протези”, нейропротезування, “розумні системи”, які допомагають під час реабілітації, оскільки це потрібно для керування (зв’язок з сигналами м’язів або з сигналами мозку). Це один потенційний напрямок застосування. А з іншої сторони – ігрова сфера. Сам шолом запрезентував один з найкращих спеціалістів у розробці віртуальної реальності Семен Фріш, він львів’янин. Це часто йде з такими системами ігрових застосувань, коли імітується інша реальність. Різного роду сенсори потрібні, щоб людина більш натурально себе почувала у віртуальному світі.
– Я перейду від фантастики до реальності. Скільки коштують і хто спонсорує такі розробки?
– Насправді, якщо говорити про спонсорування, то ситуація виглядає таким чином, що наш інститут комп’ютерних технологій в Поітехніці, зокрема кафедра інформаційно-вимірювальних техгологій, тісно співпрацює з різними ІТ-компаніями. Вони виступають спонсорами різних таких проектів. До прикладу, ми запускаємо новий напрямок “Робототехніка” на нашій кафедрі. Він є достатньо витратний. Зрозуміло, щоб студенти вчились, потрібна апаратура. Раніше у ваших ефірах говорили про запуск програми “Інтернет речей”. Підтримка завжди надходить від індустрії. Вартість такої апаратури порядку 150$ сам шолом, авто (машинка) порядку 100$ і електроніка до нього порядку 100$, тобто уся система 600-700$.
– Це не багато. Я думала, що це коштує захмарні суми. Пропоную режисерам показати відео ваших винаходів, а ви прокоментуєте, що ми бачимо на відео.
– Це машинка. Така система була розроблена попередньою групою. Завдання було наступним: навчити безпілотний автомобіль. Але на відміну від Tesla, яка їздить по спрвжніх дорогах, у нас було фінансування на маленьке авто. Відповідно студенти мали трасу, знімали відео і показували алгоритму, як потрібно їздити правильно і як неправильно. Алгоритм навчився і уся система їздила без пілота.
– Ми ще бачили рукавичку.
– Рукавичка доповненої рельності була розроблена студентами іншої спеціальності, студенти програми “Інтернету речей”. Ця рукавичка ризначена для доповненої і віртуальної реальності, так само для ігрових застосувань, коли геймер одягає рукавиці, вона трекає його рухи. У віртуальному світі є можливість бачити своє цифрове відображення.
– У мене є багато запитань. Наскільки я зрозуміла, усі ви навчаєтесь на 4-му курсі, це останній студентський рік. Як ви бачите своє майбутнє? Ви стільки мрій та ідей для кожного хлопчака втілили в життя, що не можете взяти і все полишити. Я сподіваюсь, що не зможете.
– Зараз є така можливість повчитись один рік на магістратурі за кордоном в Німеччині в технічному уніврситеті Ilmenau. Надіємось, що так і вийде.
– А ви подавали туди свої роботи, розповідали про себе?
– Є програми обміну між кафедрами з цим університетом, яка діє багато років. І кращих студентів ми відправляємо на магістратуру. Надаємо можливість повчитись, постажуатись за кордоном.
– Чи хвилитесь ви своїми студентами на весь світ?
– Так. Це потрібно робити. Наші спонсори часто це іноземні компанії. Ми показуємо досягнення наших студентів, коли приїждають їхні представники. І важливим є момент, що ми відправляємо вчитись за кордон. Для двох студентів ми вже підібрали програми, з одним семестром навчання у Польщі.
– Тепер серйозне запитання до студентів: ви ж в Україну повернетесь?
– Звичайно!
– По вашій розповіді я бачу, що ви розвиваєтесь. Що в планах тепер? Керування мозком авто – це ж тільки початок для вас. Що ж далі? Як плануєте розвиватись?
– Сподіваюсь, що з цього проекту вийде якийсь стартап. Ілон Маск запустив щось подібне. Можливо вони складуть йому конкуренцію з часом. А що стотується кафедри, то ми плануємо розвивати цей напрямок “Робототехніка”. Нам потрібно розумних студентів, які цікавляться і мають бажання щось робити. Для того, щоб бути розумним студентом потрібно хороших абітурієнтів. Якщо комусь цікаво такі речі, то було б добре, щоб такі абітурієнти приходили до нас і ми їм допомогли відкрити вої здібності.
– Скажіть чи є майбутнє у таких людей в Україні? Щоб їх талант не занепадав і їхній інтелект можна було б використовувати для винаходів, які були б корисні українцям і які можна було б виробляти і придбати.
– Я б так сказав, що майбутнє в Україні є, але хибно розраховувати на майбутнє тільки в Україні. Світ достатньо глобальний. Для того, щоб збудувати щось успішне, їм потрібно мислити одразу на весь світ, в тому числі і на Україну. Стосовно виробництва і решти питань, є тут успішні приклади різних компаній, які відкрили тут свої виробництва. Є усішні приклади, які відкрили виробництва десь в Азії, але залишили тут складну наукоємну частину розробки. Це є досить складний процес як збудувати глобальну компанію. Однозначно, що місце України тут величезне. Я сподіваюсь, що у студентів все вийде.
– Скажіть, це у вас кращі студенти?
– Це кращі студенти. Є багато хороших студентів. Але саме ці студенти зуміли в стислі терміни показати феноменальний результат.
– Хлопці, ви молодці! Скажіть, звідки у вас таке захоплення, ви свідомо з дитинства мріяли про те, що будете творити такі речі?
– Наприклад, я з дитинства займаюсь електронікою, паянням, програмуванням. І в результаті захопився цим проектом і почав розробку (Гапоненко Михайло). А я з дитинства (з 15 років) зацікавився програмуванням. Любив робити всякі відеоігри. Потім воно переросло у більш серйозні речі (Бридінський Віталій). Спочатку ми не вірили, що у нас все вийде і скептично відносились до цього проекту. Кожного дня нас і ми самі себе підбадьорювали, в нас виходило завжди щось нове. І зраз маєме те, що маємо. (Ростислав Брийовський)
– То це вас викладач підбадьорював?
– Так. Уся кафедра пишається цими студентами.
– Я вам бажаю, щоб ви не були сором’язливими. Щоб ви свої проекти втілювали, про них розказували. Я впевнена, що багато людей, хлопців і навіть дівчат, батьків, які вас бачать, ви для них станете натхненням. Зараз усі побіжать за паяльниками. Всі почнуть мріяти і втілювати ці мрії в життя. Найбільше мене тішить те, що ви собі раніше уявляли, є у ваших руках і воно працює. Це напевно окриляє і надихає. Які ще у вас є ідеї, розкажіть.
– Для початку ми б хотіли сворити свій шолом, щоб не бути залежними від комерційних компаній. Зробити на ньому більше зонд-контактів. Створити вою нейронну мережу. Це в планах, поки що.
– А що надихнуло вас на створення цього шолому?
– Хотілось створити щось таке небанальне. Адже це дипломна робота. І ми зробили щось цікаве і корисне.
Молоді, талановиті хлопці. Розробники, ІТішники – це зовсім не нудні люди. Вони веселі, вони цікаві та дуже креативні і здатні надихати нас на нові звершення. Також хочу подякувати вашому викладачеві, який вас надихає і у вас вірить, тому що професія “вчителя”, “наставник” – це людина, яка дає студентам крила летіти вгору і не боятись невдач. Дякую!
